Генерал Петро Авдєєнко з Котів

З КАЛЕНДАРЯ УКРАЇНЦІВ СИБІРУ

1 січня

1901 — У селі Коти (нині в межах міста Чернігова) народився Петро Петрович Авдєєнко, військовик. У 1931–1938 служив у Сибірському військовому окрузі, а в 1939–1941 — в Забайкальському. В 1943 генерал-майору Авдєєнку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу за форсування Дніпра та утримання плацдарму. В 1948–1952 — начальник Тюменського військового училища. Помер 27 січня 1956 в Києві.

Омський митрополит з Волині

З КАЛЕНДАРЯ УКРАЇНЦІВ СИБІРУ

1 січня

1927 — В Топільному (тепер Рожищенського району Волинської області) народився Ігор Іванович Процюк, згодом митрополит Феодосій; був висвячений на ієрея 1945, служив парохом, зокрема в Берестечку та Кам’янці-Подільському; заочно скінчив Ленінградську духовну академію; від 1962 служив архієреєм в єпархіях України, Росії та Східної Європи, а від 1986 — архієпископ Омський і Тюменський (1990 у зв’язку з реорганізацією єпархій — Омський і Тарський, а 1997 зведений у сан митрополита); звільнений 2011, помер 28 травня 2016.

З іменем митрополита Феодосія пов’язано багато публікацій у пресі (особливо після його смерті), де його звинувачують не тільки в масштабному привласненні єпархіального майна, але й у злісному порушенні сьомої заповіді Мойсейової. Наскільки ці звинувачення справедливі — невідомо, але сама їх наявність гарно характеризує загальну атмосферу в цьому середовищі…

Лікарка з Каїнська

З КАЛЕНДАРЯ УКРАЇНЦІВ СИБІРУ

7 січня

1981 — В Торонто (Канада) померла діячка української діаспори в міжвоєнній Чехо-Словаччині та повоенній Канаді Людмила Бризгун-Скорюк. Народилася в Каїнську (нині Куйбишев Новосибірської області) в сім’ї українського засланця Якова Скорюка (Скорика), який працював фельдшером, а потім акцизним чиновником. Скінчила жіночу гімназію в Петропавлівську (тепер Петропавл, Казахстан) і 1913 вступила до медичного факультету Томського університету (перший рік, коли почали приймати на факультет жінок). Брала участь у діяльності української студентської громади Томська, а наприкінці навчання — в маніфестаціях на честь Лютневої революції (про це писав Роман Захарченко). Після університету працювала в Україні, невдовзі виїхала за кордон. Цікаві спогади пані Людмили (що містяться в її інтерв’ю Іроїді Винницькій) дещо знецінюються (вочевидь, через аберації пам’яті в поважному віці) — принаймні, в частині, що стосується передісторії її родини: так, вона плутається в приналежності батька до «Народної волі», обставин його знайомства з відомим думським діячем Володимиром Дзюбинським тощо. Але те, що вона розповідала про власне життя, сумнівам не підлягає.