Олексій Левицький

З КАЛЕНДАРЯ УКРАЇНЦІВ СИБІРУ

2 січня

1931 — В Ожарівці (нині Старосинявського району Хмельницької області) народився Олексій Якович Левицький, оперовий співак (бас). 1958 року закінчив Київську консерваторію по класу І. Паторжинського (який теж, до речі, був пов’язаний із Сибіром: перебував в Іркутську в евакуації) і отримав призначення до Новосибірської опери, де співав з 1958 до 2002. 1961 отримав другу премію на міжнародному конкурсі оперових співаків, а 1962 йому присвоєно звання заслуженого артиста РРФСР (з 1996 — народний артист Росії). На новосибірській сцені виконав понад 60 партій, між іншим:

• Борис Годунов («Борисъ Годуновъ» Мусоргського),
• Досифей («Хованщина» Мусоргського),
• Філіп («Don Carlos» Верді),
• Сусанін («Иванъ Сусанинъ» Глінки),
• Лепорелло («Don Giovanni» Моцарта),
• Дон Базиліо («Il barbiere di Siviglia» Россіні),
• Монтанеллі («Овод» Спадавеккиа),
• Кобза («Загибель ескадри» Губаренка),
• Ваґнер («Faust» Ґуно),
• Мефістофель («Faust» Ґуно),
• Кончак («Князь Игорь» Бородіна),
• Рамфіс («Aida» Верді),
• Даланд («Der fliegende Holländer» Ваґнера),
• Ґаспар Арнері («Три толстяка» Рубіна),
• Надір-шах («Ալմաստ» Спендіарова),
• Тібо д’Арк («Орлеанская дѣва» Чайковського),
• Прочіда («I vespri siciliani» Верді),
• Ґудал («Демонъ» Рубінштейна),
• Бонза («Madama Butterfly» Пуччіні),
• Нілаканта («Lakmé» Деліба),
• Дяк («Сказка о царѣ Салтанѣ» Римського-Корсакова),
• Мірошник («Русалка» Даргомижського),
• Фарлаф («Русланъ и Людмила» Глінки),
• Собакин («Царская невѣста» Римського-Корсакова),
• Грьомін («Евгеній Онѣгинъ» Чайковського),
• Кутузов («Война и мир» Прокофьєва),
• Ларкенс («La fanciulla del West» Пуччіні),
• Біллі Джекреббіт («La fanciulla del West» Пуччіні),
• Кучум («Ермак» Касьянова).

Після виходу на пенсію багато виступав у новосибірському українському центрі (без нього не обходилися фактично жодні збори), а також на спільних заходах з іншими національно-культурними автономіями міста. Особливим успіхом користувалися сцени із «Запорожця за Дунаєм» Гулака-Артемовського.

Як не дивно, незважаючи на такий величезний внесок у розвиток української культури міста, Левицький не був прихильником української незалежності (вочевидь, далося взнаки радянське виховання).

Помер 1 травня 2008.