lacqueredwoodeneagle: (Default)
[personal profile] lacqueredwoodeneagle

З КАЛЕНДАРЯ УКРАЇНЦІВ СИБІРУ

12 лютого

1953 — У Москві помер російський поет українського роду Семен Петрович Ґудзенко (народився 5 березня 1922), учасник Другої світової війни, автор багатьох воєнних віршів, а також циклу «Подорож до Туви».

Ось один з найвідоміших віршів Ґудзенка в українському перекладі.

Моє покоління

Нас не треба жаліти, бо нікого б і ми не жаліли.
Перед нашим комбатом, мов на сповідь, стоїм поготів.
І від крові та глини шинелі в живих поруділи,
І барвінковий килим на могилах у мертвих зацвів.
Він відцвів і опав. Пелюстками осипались весни.
Матері наші плачуть, і ровесниць журба огорта.
Ми іще не кохали й не знали ми щастя ремесел,
Наша доля солдатська така нелегка й непроста.
У однолітків наших нема ні кохання, ні віршів —
Тільки сила і впертість. А як скінчиться стежка війни,
Все долюбим сповна і таке ми, ровесник, напишем,
Що батьками-солдатами будуть пишатись сини.
А як хто не повернеться? Хто долюбити не зможе?
А кого в сорок першім в день перший забрала війна?
Заридає ровесниця, рідна мати з туги занеможе,—
Ні дружин, ані віршів у однолітків наших нема.
Хто вціліє — долюбить? Серцю це неможливо здолати!
І не треба полеглим, щоб живі відлюбили за них.
Чоловіка нема — ні дітей, ні господаря в хаті.
Хіба горю такому зарадять ридання живих?
Нас не треба жаліти, бо й ми не жаліли б нікого.
Хто в атаку ходив, хто ділився останнім шматком,
Зрозуміє цю правду,— вона в бліндажі і в окопи
Сперечатись приходила невдоволено-хриплим баском.
Хай живі пам’‎ятають, і нащадки нехай зрозуміють
Цю в боях загартовану правду сувору солдат.
І каліцтва твої, і смертельнії рани навиліт,
І могили в степах, де мільйони полеглих лежать.
Доля наша така, з нею ми і співали, й сивіли,
Піднімались в атаку, підривали над Бугом мости.
Нас не треба жаліти, бо нікого і ми б не жаліли,
Щоб в найважчі часи батьківщину грудьми захистить.
А коли ми повернемось, — а повернемось із перемогою,
Як чорти, всі уперті, як люди, живучі та злі,—
Хай зготують обід нам і пива наварять хмільного,
Щоб удосталь було хліба-солі на нашім столі.
Ми доземно уклонимось рідним і люблячим людям —
Матерям і подругам, які не скорились журбі.
От коли повернемось й перемогу штиками здобудем —
Все долюбим, ровеснику, й роботу знайдемо собі!

(1945)

(Переклад Ірини Фісак)



Ну, і два вірші про Тиву (по-тодішньому — Туву), щоб показати зв’язок Ґудзенка з Сибіром. Вірші цілком радянські, не обурюйтесь, бо це вже історія — не актуальна, але, можливо, цікава. Або не читайте.

* * *

Чтоб увидеть прошлое яснее —
в чуме закоптелом наяву,—
за пять тысяч с гаком, к Енисею,
потянуло юношу в Туву.
Он любил непаханую сушу,
воду, не подвластную мостам,
и влекло восторженную душу
вечно к новорожденным местам.
Работяги те же,
хлопцы те же,
с кем уже ходил он на войну,
на Карпатах запахали межи
и в Туве подняли целину.

Юношу в обкоме обласкали:
дело дали,
лекцию прочли,
спутников надежных подыскали,
чтоб его на Тоджу провели.

И пошел он дальше от селений
в кедрачах дорогу проторил,
дом срубил,
и приручил оленей,
и писать соседей научил.

Если б я
был чуточку моложе
и дорогу снова выбирал,
я б в тайгу,
как этот парень, тоже
капитально перекочевал —
дом срубил,
и приручил оленей,
и писать соседей научил.
И тогда бы
цикл стихотворений
мой сосед дремучий сочинил.

И однажды,
ночь встречая в поле,
развернув газету на дохе,
я себя узнал бы в новоселе
в трудном
силлабическом стихе.

Кызыл, 1948

* * *

Безгранична степь,
бездыханна —
только крыльев всплеск,
только вскрик
да старинным путем Чингисхана
запыленный гремит грузовик.

…Если хочешь увидеть, историк,
перемену веков и эпох —
поднимись на гранитный пригорок,
где рыжеет от времени мох,
где из камня долбленная баба
удивленно уставилась вниз,
на плывущий по тряским ухабам
с перегруженным кузовом ЗИС.

Он летит из районного центра
по кочевьям в Сут-Хольской степи —
весь из грома,
из молний,
из ветра.
Повстречаешь —
тропу уступи!
И гляди,
как вдогонку клубится
то ли пыль,
то ли дым,
то ли прах.

Как в ковыль забивается птица,
гонит зверя грохочущий страх;
как дразнящие ветры погони
распахнут небеса,
обожгут;
как сорвутся в селениях кони —
и мальчишки
на курсы сбегут!

Кызыл, 1948

This account has disabled anonymous posting.
If you don't have an account you can create one now.
HTML doesn't work in the subject.
More info about formatting

Profile

lacqueredwoodeneagle: (Default)
lacqueredwoodeneagle

March 2019

S M T W T F S
      12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 10th, 2025 01:43 pm
Powered by Dreamwidth Studios