З КАЛЕНДАРЯ УКРАЇНЦІВ СИБІРУ

11 січня

1955 — В Томську в психіатричній лікарні помер засновник кримськотатарської драматургії, поет, прозаїк, актор і режисер Омер (або Умер) Іпчі; вважається також автором першого кримськотатарського кіносценарію. Народився в Бахчисараї 1897 року в родині дрібного крамаря. 1914–1917 навчався в Уфі в медресе «Галія», де не обмежувався вивченням мусульманської теології, але й знайомився з творчістю татарських письменників, як-от Габдулла Тукай та Галімджан Ібрагімов (Ібрагімов як раз у ці роки викладав у «Галії»; до речі, він також пов’язаний з Україною: 1912–1913 мешкав у Києві, а останні десять років життя — в Ялті, де й був заарештований; можна прослідкувати деякі літературні зв’язки Ібрагімова з Іпчі, наприклад, підвищений інтерес до долі мусульманської жінки). Літературну діяльність Іпчі розпочав 1915 року. Після повернення до Криму працював учителем і одночасно керував самодіяльним театром у Ялті, у виставах якого й сам брав участь як актор. Вочевидь, цей аматорський театр мав успіх, бо 1923 року Умера Іпчі запрошують до новоствореного Кримського державного татарського театру, де він працює як актор і режисер, а згодом стає директором. Новий театр потребував нового репертуару, і ось Іпчі пише п’єси на історичні теми «Розпусниця» (1923), «Алім» (1925), «Ненкеджан ханим» (1926), «Шагін Герай» (1929), «Сеїт оглу Сеїдамет» (1933), а згодом і п’єси на більш сучасну тематику («Вільний народ», «Тверезі», «Мотор», «Ворог» — деякі з них вийшли окремими виданнями). А ще він поповнював репертуар шляхом перекладу класичних творів світової драматургії: «Гамлет» Шекспіра, «Міщанин-шляхтич» Мольєра, «Розбіники» Шіллера, «Гроза» Островського. Перекладав і прозу: «Мертві душі» Гоголя, «Козаки» Лева Толстого, «Ґедзь» Войніч, «Мати» та «Челкаш» Горького, «Вогонь» Барбюса, «Бронепотяг 14-69» Всеволода Іванова, «Залізний потік» Серафімовича. Одночасно співпрацював у газеті «Янъы дюнья». 1927 року вийшла єдина прижиттєва збірка його оповідань «Боротьба» та поетична збірка «Жінки Сходу». Є відомості, ніби він написав декілька романів, але рукописи зникли після його арешту 22 жовтня 1937. Був звинувачений у націоналізмі й засуджений до дванадцяти років позбавлення волі. Покарання відбував в Унжлазі (басейн Волги), а 1949 року потрапив на заслання до Красноярського краю. Там його звинуватили в тому, що зірвав та спалив портрет Сталіна, і запроторили до психіатричної спецлікарні, де після інсульту та інфаркту й закінчився його земний шлях.

Що стосується Умера Іпчі як кіносценариста, то, можливо, це не зовсім точно. Була в нього п’єса «Алім» — про цілком історичну постать, кримськотатарського героя першої половини XIX століття Аліма Азамат оглу, народного месника, шляхетного розбійника, подібного до українського Кармалюка, англійського Робіна Гуда чи якутського Манчаари. 1926 року на Ялтинській кіностудії по цій п’єсі було поставлено перший кримськотатарський фільм (однойменний). Режисером був Георгій Тасін, у головній ролі знявся Хайрі Емір-заде, перший народний артист Кримської АРСР, в ролі Сарри — його жінка Асіє Емір-заде. А от як сценариста було зазначено Миколу Бажана. Хоча в деяких джерелах пишуть, що саме Іпчі був сценаристом. В будь-якому разі Микола Платонович навряд чи працював над сценарієм без щільного контакту з драматургом… 1937 року фільм був заборонений, а його копії було наказано знищити. Проте знищили не все, і нещодавно фільм був реставрований і 2015 року показаний у Києві.

Вірші Умера Іпчі перекладав Степан Литвин. Ось один з них.

* * *

Я хочу, щоб у дубняках, у сосниках
На скелях, у міжгір’ях та ярах,
В степах зелених, у шумних морях
Звучали саз, зурна, дзвенів татарський спів
І щоб татарський синій прапор майорів!
Я хочу, щоб у судний день не впав в одчай
Народ татарський,— сині савани одів.
А йтиме через міст Сират у Божий рай —
Щоб грали саз, зурна, дзвенів татарський спів
І щоб татарський синій прапор майорів!..
1918