З КАЛЕНДАРЯ УКРАЇНЦІВ СИБІРУ

20 січня

1934 — В Гощі (нині Рівненської області) народився Іван Павлович Білоус, актор, режисер, драматург. 1942 року його батьків розстріляли нацисти; виховувався в бабусі й тринадцяти років пішов працювати в колгоспі, а шістнадцяти — виїхав на заробітки до Донбасу (бетонник, землекоп, шахтар). Закінчив Теребовлянське культпросвітучилище, завідував клубом у селі Терентіїв Гощанського району. Чотири роки служив у військово-морському флоті, після повернення працював на заводі, а потім був хористом і — згодом — солістом в ансамблі пісні й танцю Рівненської філармонії (1956–1958). Навчався на акторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого (1958–1963; згодом, 1974, закінчив також і режисерський факультет). 1963–1969 — артист-вокаліст Житомирського обласного театру. В Житомирі познайомився з легендарним Борисом Теном (Миколою Хомичевським), репресованим священиком УАПЦ, а головне — поетом і блискучим перекладачем; завдяки цьому знайомству захопився драматургією, написав більше десятка п’єс, серед яких вирізняються його історичні драми, насамперед «Марія — княгиня Рівненська (Несвицька)». Від 1969 працював в Івано-Франківському музично-драматичному театрі (актор, а з 1980 — також і режисер), із трупою якого побував у липні 1971 на гастролях в Новосибірську. Про театр, зокрема й про Білоуса, писала новосибірська преса, яка відзначала його виконання ролі Гната в драмі Івана Карпенка-Карого (Тобілевича) «Безталанна» та ролі Данила Гунди в спектаклі «Де тирса шуміла» за п’єсою Анатолія Шияна. З 1987 був солістом у Рівненській філармонії, а в 1992–2010 — актором і режисером Рівненського музично-драматичного театру. Загалом створив близько трьохсот ролей (починаючи з не зовсім театральної ролі Діда Мороза, яку виконував ще в школі та на флоті, наприкінці життя ставши найстарішим Дідом Морозом України), поставив понад сорок спектаклів, як вокаліст дав понад три тисячі сольних концертів. Помер наприкінці 2015 року.