З КАЛЕНДАРЯ УКРАЇНЦІВ СИБІРУ
14 лютого
1932 — У селі Михалє (це зовсім невелике село — лише сотні дві мешканців,— нині Поромівської сільської ради Іваничівського району Волинської області, за кілька сот метрів від Західного Бугу, тобто поруч із сучасним польським кордоном) народився Степан Пантелеймонович Вах, оперовий співак (драматичний тенор). Батьки його керували сільським хором (напевно, церковним — але про це в джерелах анічичирк), ну і хлопчик теж за ними пішов у цій справі. На якомусь смотрі самодіяльності його запримітили й порадили вчитися співу професійно.
Закінчив Київську консерваторію (1958) по класу Миколи Зубарєва, але ще до її закінчення, на п’ятому курсі, отримав (разом зі своїм однокурсником, добре відомим нам Олексієм Левицьким) запрошення до Новосибірської опери. Їх запросила Маргарита Петрівна Ожигова, на той час — головний режисер нашого театру. Степан Пантелеймонович поїхав до Новосибірська, так би мовити, на розвідку, надіслав Левицькому захопленого, палкого листа про театр і переконав і його їхати до Сибіру. Це, звичайно, викликало спротив, навіть обурення батьків, бо якби ж то безвихідь була їхати до Сибіру, але ж пропонували випускникові й місце стажера в Київській опері! І не тільки батьки обурювалися: їх з Левицьким викликав до себе аж сам міністр культури України, переконував і погрожував, що, як поїдуть, то знов він їх уже нікуди не візьме. Проте поїхали. А перед тим, у серпні 1958, ще встигли з’їздити з хором Григорія Верьовки в Брюссель, на всесвітню виставку (ту саму, де було встановлено знаменитий «Атоміум», де фільм Довженка «Земля» було визнано одним з дванадцяти найкращих фільмів світу, де Янніс Ксенакіс — із Ле Корбюзьє та Варезом — у павільйоні фірми «Філіпс» сміливо поєднував музику з архітектурою, демонструючи нечувані ще на той час мультимедійні винаходи).
Треба зазначити, що приїхало їх того року з Київської консерваторії до Новосибірська багато — аж восьмеро. А залишилося лише двоє: Вах та Левицький. Перший їхній вихід на сцену був теж вдвох: в опері Даргомижського «Русалка» Вах співав Князя, а Левицький — Мірошника. Відбулося це 29 листопада 1958 — зовсім невдовзі після приїзду. Щоправда, ці вокальні партії були їм добре знайомі, але все одно прийшлося швидко переучуватися: адже музику знали досконало, а от текст раніш учили українською мовою, а в Сибіру вистава йшла, на жаль, російською. Партія Князя, до речі, була в Ваха найулюбленішою.
З тієї пори він виконав понад шістдесят партій, причому в багатьох операх теж виступав разом із Левицьким. Так, крім «Русалки»,
• в «Князі Ігорі» Бородіна Вах співав Володимира Ігоровича, а Левицький — Кончака,
• в «Казці про царя Салтана» Римського-Корсакова Вах — Ґвідона, а Левицький — Дяка,
• в «Демоні» Рубінштейна Вах — Синодала, а Левицький — Ґудала,
• в «Руслані і Людмилі» Глінки Вах — Фінна, а Левицький — Фарлафа,
• в «Летючому голландці» Ваґнера Вах — Еріка, а Левицький — Даланда,
• в «Мадамі Баттерфляй» Пуччіні Вах — Ґоро, а Левицький — Бонзу,
• в «Єрмакові» Касьянова Вах — Степашка, а Левицький — Кучума.
З першого погляду, репертуар Ваха був дещо різноманітнішим: траплялося таке, що він в одній опері виконував кілька партій. Наприклад, у «Царевій нареченій» Римського-Корсакова — і Івана Ликова, й Бомелія (Левицький там співав Собакіна), в «Хованщині» Мусоргського — і князя Андрія Хованського, й Кузьку (а Левицький — Досифея). А в «Борисі Годунові» Мусоргського, де він звичайно співав Шуйського, якось прийшлося заміняти одного з найкращих солістів Новосибірської опери, Єгудіна, який виконував партію Самозванця, а тут раптом захворів. І то заміняти в одному й тому самому спектаклі! Степан Пантелеймонович ледь встигав за лаштунками перевдягнутися та змінити грім. Глядачі не йняли віри! (Левицький у цій опері співав заголовну партію.)
Все ж таки Вах перебував трохи в тіні свого вдалішого однокурсника. Таке тривало й далі. Скажімо, Вах отримав звання заслуженого артиста республіки 1971 року, а Левицький — ще 1962 (в 1996 став і народним, а Вах до цього звання взагалі не дослужився). Проте в Степана Пантелеймоновича були й інші творчі зацікавлення. Трапляються згадки, що він складав дует з іще одним солістом нашої опери — Іваном Максимовичем Кругловим; не дуже зрозуміло, що мається на увазі — можливо, щось естрадне (Круглов естрадою не гребував і навіть мав якісь відзнаки за це). Ще одне поле діяльності Ваха — режисура. Але перш, ніж про це розповісти, згадаємо ще деякі його партії. В «Іоланті» Чайковського він співав Водемона, в «Снігуронці» Римського-Корсакова — Бобиля, в «Отелло» Верді — Родеріґо, у «Виновій кралі» Чайковського — Чекалінського, а в опері Пуччіні «Тоска» — поліцейського донощика Сполетту. Був у нього й чималий камерний репертуар: співак виконував українські народні пісні, романси Миколи Лисенка, Владислава Заремби, Михайла Глінки, Петра Чайковського…
Випадок із заміною Єгудіна в ролі Самозванця був, даруйте неоковирний каламбур, невипадковий: казали, що Степан Вах знав на пам’ять усі партії з репертуару театру. Ну, всі не всі, але дуже багато партій чудово знав. І що важливо — не тільки самі партії, а й мізансцени. З такою феноменальною пам’яттю він досконало працював як асистент режисера (режисер Еміль Пасинков казав: «З такими помічниками, як Степан, можна поставити виставу за півмісяця»). Брав участь у постановках «Мадами Баттерфляй» Пуччіні (режисер В. Баґратуні), «Леді Макбет Мценського повіту» Шостаковича (режисер Г. Кенеманн), «Тоски» Пуччіні, «Бориса Годунова» та «Хованщини» Мусоргського (в цих трьох постановках режисером був І. Габітов), «Ріґолетто» Верді (режисер А. Степанюк), «Життя з ідіотом» Шнітке (режисер Г. Барановський) та інших.
Помер співак 13 березня 2006 після тяжкої хвороби. Його тіло було спалено в Новосибірському крематорії.
На світлині — Степан Вах у ролі Ґвідона в «Казці про царя Салтана»
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
